Прабатьківщина арійських племен, що принесли в Індію свою високу культуру, - Україна. Це показали знахідки археолога Юрія Шилова в курганах Подніпров'я. Недавно вчений повернувся з Індії, куди їздив, щоб перевірити цю теорію.

КУРГАН ЗАСВіЧУЄ ПЛІВКУ.

Приводом для поїздки стала "Велесова книга, священне писання язичників.
Розшифрувавши її дерев'яні сторінки, учені зробили висновок, що наші предки розселялися в усі сторони світу. Підтвердженням тому служать і знахідки в гротах і печерах Кам'яної Могили - найдавнішого святилища поблизу Мелітополя. Юрій Шилов знайшов там малюнки, що свідчать про формування арійської цивілізації. А в "Велесовой книзі" божества мають ті ж імена, що й у сучасної індійської релігії. Наприклад, Індра, Вішну, Шива. Щоб зав'язати контакти з колегами, що теж шукають корені арійської цивілізації, Юрій Шилов побував в Індії. Директор інституту охорони національних пам'ятників цієї країни доктор Арвинд Алок зацікавився зведеннями українця, але захотів своїми очима побачити знахідки Шилова.
Коли доктор Алок приїхав, гостинний Юрій Олексійович відразу провіз його по місцям бойової слави" - розкопаним власноручно курганам, найдавнішим арійським святилищам і похованням.
- Ми проїхалися там, де починаються верхів'я дніпровських порогів. Подивилися кургани Цегельню і Годувальницю в усті Псла. Там я показав індійському гостю священні кам'яні статуї, образи яких пізніше ввійшли в індоарійскі Веди. Між іншим, йога індійська зародилася в Цегельні, у Кременчуцькому районі! У кам'яних плитах відбиті "перші сторінки" цієї філософської системи навчання про йогічну змію Кундаліні.
Біля не зачепленого археологами кургану Стовбувата Могила учені хвилювалися. Там таке сильне магнітне поле, що засвічується плівка. Але того разу аномалія проявилася інакше: перекладач забув зарядити фотоапарат, чого з ним раніш не траплялося.

"ПРОПУСК" У ПЕНДЖАБ - ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ ПРАПОР.

Незабаром після повернення Юрія Шилова з Індії ми напросилися до нього в гості, щоб першими довідатися про новини. Він розповів, що був у самому Пендебі (так у "Велесовой книзі" позначений сучасний індійський штат Пенджаб), щоб знайти і записати на відео живі елементи культури, близькі українським. З апаратурою допомогло Всеукраїнське товариство Нестора Махно "Гуляй Поле".
- Крім оператора і режисера, збирався з нами їхати маститий індолог, але занедужав, почав Шилов. А ніхто з нас хінді не знав. Але хлопці розуміються на англійській, вирішили, що прорвемося. В українському посольстві в Індії запал наших дослідників остудили. Земляки усіляко відговорювали Шилова і його сподвижників від поїздки в Пенджаб. Ніхто з посольства там не був про штат йде негарна слава найбільш войовничого (це тамтешні сикхи Індіру Ганді убили!). Попереджали: на відео краще не знімати, бо "шаблю витягають, і голова з пліч". Страху нагнали неймовірного.
- Офіційна дипломатія виявилася неспроможною. Ні посольство нам не допомогло, ні місцева академія наук, а ні міністерство культури. Виручила народна дипломатія: знайшлися колишні студенти індуси, що училися в Україні. Хлопці добре знали російську і не тільки погодилися допомогти, але і самі запропонували відвезти нас на машині за кілька сотень кілометрів від Делі в столицю Пенджабу Амритсар.
Слава Богу, що учасники експедиції погодилися їхати саме так. Якби вони відправилися залізницею, місця призначення не досягли б точно. Потяг у Анрицу потерпів аварію, кілька сотень людей загинули...
- Ми успішно добралися, і наші гіди "передали" нас своїм знайомим - корінним сикхам. А вони, у свою чергу, провели до старійшин Пенджабу. Дивно, але нас прийняли як своїх. Розкрию секрет: я приготував подарунки - український прапор і тризуб. Завдяки цьому нічого не коштувало, навіть не знаючи мови, домовитися з старійшинами. Виявилося, в Індії, а особливо в Пенджабі синьо-жовте сполучення - символ свята. А тризуб - знак Шиви. Старійшини штату навіть познайомили нас з ніхангами.

ВОЇНИ ІНДІЇ НОСЯТЬ "ОСЕЛЕДЕЦЬ".

Воїнство Пенджабу сикхи те саме що козаки-запорожці. І сформувалося теж у XVI столітті. Тоді треба було захищати країну. Адже через Пенджаб пролягала найбільш легка дорога в Індію з Афганістану і Таджикистану (з однієї її сторони непрохідні Гімалаї, з інший пустеля). По цьому "коридорі" шастали в Індію загарбники-араби, і пенджабці організували військо, щоб вижити. Пізніше центральний уряд увесь час намагався обмежити волю сикхів так само, як російські царі поводилися з нашими козаками. Але дотепер у Пенджабі свої порядки, і рада старійшин більший авторитет для його жителів, чим влади штату.
Еліта сикхів - самовіддані ніханги (означає "крокодили"). Вони, як колись запорожці, дають обітницю безшлюбності і зобов'язані гинути в бою, а не від старості. Зараз кінні полки ніхангів охороняють кордони країни з боку Пакистану.
- Показово, що серед ніхангів мало типово смаглявих індусів, говорить Юрій Шилов. У більшості воїнів світлі шкіра й очі. А одяг і зачіски цілком підтвердили наші здогади про загальні корені. Ніханги носять "оселедець", тільки ховають його під чалмою і голови не голять. Забарвлення одягів синє з жовтим чи блакитне з жовтогарячим. Гарцюють на конях і носять шаблю на боці так само, як наші козаки.
У сувенірних крамницях Юрій Шилов придивився до листівок із зображенням Шиви - ну чисто тобі козак Мамай! І сидить "по-турецьки", і пейзаж майже наш: дерево праворуч, сонце що сходить і бик (у нас кінь) ліворуч. Навіть "оселедець" при ньому!
По нижньодніпровських легендах український Козак Мамай це арійський вершник-першопредок. Його прообраз виник, коли скотарі Каспійсько-Чорноморських степів уперше приручили коня. Незабаром, у середині IV тис. до н.е., кочівники знайшли цій тварині застосування й у військовій справі.
А ще серед індійських сувенірів Юрія Олексійовича є... писанки і вишиванки. Мотиви візерунків ті самі що й українські, але більш візерунчасті. Власники крамниць розповіли, що більше всього цього добра в штаті Кашмір. Щоправда, мандрівники наші туди не добралися. Зате переконалися, що хоча теорія Шилова вірна, таємниць ще багато.
Один раз ми любувалися храмом і знімали його, згадує вчений. Раптом настоятель запропонував нам увійти всередину. Ми погодились на запрошення, але оператор камеру не виключив - справно мигало "зелене" око, підтверджуючи, що вона працює. Яким же було наше здивування, коли ми продивились касету - в храмі камера не знімала...