Праісторія України.

Кобилюх Василь Олексійович, санскритолог, м.Львів


До 70-х років нашого століття і зарубіжні й домашні історики України вважали, що освоєння наших теренів "почалося приблизно 150 тисяч років тому, що первісні міграційні хвилі надходили зі сходу, а саме: з кавказького регіону, де були знайдені найдавніші в СРСР стоянки кам'яної доби". Всі решта археологічні знахідки, які в певній мірі трохи віддаляли в глибину віків культурницьке життя на землях нинішнього простору Української Держави, опускалися невпоміть або навмисне уневажнювалася вартість такої знахідки, щоби ніяким чином хтось не наважився підвищити рівень розвитку праукраїнської епохи чи переглядати події давніших віків від зазначеної межі. Проте сила правди нуртує між нами і, рано чи пізно, стає променистим стовпом на нашому шляху, до котрого повинні прирівнювати свою мету і, час від часу, приносити на його вівтар СЛАВИ свій науково-дослідницький дожинок не тільки як офіру, а як ОБОВ'ЯЗКОВЕ ЧЕРГОВЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ УНІКАЛЬНОЇ МОГУТНОСТИ СВОЄЇ ДАВНИНИ, цю брунькувалася несподівано давніше, ніж трубіли нам пришелепуваті узурпатори нашої культури та жорстокі поневолювачі нашого прадавнього народу.
Як тихо і повільно відступає ніч перед сходом сонця, так тихо, ніби знічев'я, замовкають найлютіші вороги дивовижної величі найдавнішого і яскравого існування Праукраїни. І цьому сприяє українцям сама ДОЛЯ, а радше, ВСЕВИШНІЙ. Бо чимало подібних відкриттів появляються .несвідомо, випадково, з волі БОЖОЇ. "Коли в середині 70-х молодий київський учений Владислав ГЛАДИЛІН виявив поблизу селища Королеве, на Закарпатті, стоянку первісної людини, ніхто не гадав, що невдовзі вона увійде до числа найвизначніших палеолітичних пам'яток світу. А проте результати досліджень, проведених у наступні роки експедицією Археологічного музею АН України, засвідчили, що йдеться про унікальний об'єкт.
Той об'єкт глибиною в 12 метрів, де "виявили 16 культурних шарів зі слідами матеріальної культури кількох палеолітичних епох. Число знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, нині ДОСЯГАЄ ВЖЕ СТА ТИСЯЧ. То б то, зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій. Та справа не так в обсязі матеріалу, як у його винятковій вартості: в колекції представлено ряд генетично пов'язаних між собою прадавніх "індустріальних" комплексів, що дозволяє простежити еволюцію первісних знарядь праці впродовж велетенського проміжку часу - близько МІЛЬЙОНА РОКІВ".
Розкопи унікальної Королівської пам'ятки відкриті на площі "понад ТИСЯЧУ квадратних метрів", - пише автор статті Юрій Кухарчук. - "Перетявши товщу з семи викопних грунтів, археологи дісталися шару гальки - прадавнього берега ТИСИ, де на них чекало сенсаційне відкриття. У товщі нашарувань вони виявили архаїчні знаряддя праці - зубила, чопери, великі примітивні відщепи".
Таку величезну кількість археологічних знахідок - 100 тисяч - було неможливо замовчати, але й рекламувати ніхто не поспішав "во избежание вспышки украинского буржуазного национализма". "Дабы хахлы не хвастались и не зазнавались. А то и так тяжело ими управлять" - можна було почути в приватних розмовах чиновників із відділу безпеки. Та в Закарпатті нелегко утаємничити якісь поважні справи.
Нечуваним дивом - знахідками зацікавилися вчені сусідніх країн. Бо "чітка стратиграфія пам'ятки Королевської стоянки дає змогу встановити вік деяких, досі не датованих палеолітичних знахідок, відкритих на суміжних із Закарпаттям територіях".5
Унікальну Королевську стоянку вивчали відомі дослідники кам'яного віку Герхард Бозинський, Анрі Люмплей, Карел Валох та інші. А для встановлення "абсолютного віку знахідок дослідники залучили вчених найрізноманітніших природничонауковнх галузей - геологів, геофізиків, палінологів, фахівців радіокарбонового і палеомагнітного датування тощо. Результати численних аналізів показали: вік нашарувань, у яких виявлено найдавніші знаряддя, обчислюється ЩОНАЙМЕНШЕ МІЛЬЙОНОМ РОКІВ. Відкриття українських археологів змусило науковців переглянути питання про термін і шляхи заселення Східної Європи. Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву: освоєння цієї території, у тому числі й терену України, почалося ще МІЛЬЙОН РОКІВ ТОМУ, причому заселення йшло не зі сходу, як вважали, а з заходу - Центральної і Південної Європи".
Археологічна пам'ятка у с. Королевому на Закарпатті докладно і всебічно вивчалася більше ніж десять років, допоки проголосили у рідній пресі. Хоч зарубіжна преса значно швидше зорієнтувалася в повідомленні вченому світові про надзвичайну подію світового значення. У львівській пресі Я.Д.Ісаєвич щойно 2 грудня 1989 в газеті "Вільна Україна" повідомив про надзвичайні результати розкопів у с. Королевому на Закарпатті.
У 1990 році у тому ж с. Королевому зібрався досить представницький Міжнародний палеолітичний семінар за участю провідних палеолітознавців Німеччини, Чехословаччини, Польщі та з багатьох міст тодішнього СРСР. Авторитет українського археолога В.М.Гладиліна та України взагалі значно піднявся. Ставлення вченого світу до праісторії українських земель значно споважніло і зайняло чільне місце у вивченні археологічної історії Праукраїни. Нині подібні розкопи запроваджені на Львівщині, Буковині, Поліссі й на теренах Молдови. Там виявлено чимало цікавих пам'яток кам'яної доби. Проте найголовнішим об'єктом для археологів і нашої праісторії залишається таки селище Королеве, котре ще не все розповіло світові про життя народу МІЛЬЙОН РОКІВ ДО НАШОГО ЧАСУ. Адже це той регіон нашої землі, що протягом останнього мільйона років не був покритий льодовиковою кригою і не був затоплений ПОТОПОМ, який поглинув наші землі окрім Карпато-Подільськнх висот і Закарпаття аж до м.ПОПРАД. В тому обсягу території і потрібно би шукати археологічні реліквії давнини у мільйон років. Бо в інших місцях культурні шари грунту зі слідами матеріальної культури змиті пливучими водами до гранітного щита з наступним нашаруванням нового шару лесу чи навіть чорнозему.
Серед усіх .чотирьох льодовикових періодів вирізняємо періоди РАЮ, КРИГИ і ПОТОПУ на теренах нинішньої Української Держави. Наша тери-торіальна смуга Європи, виявляється, була під впливом субтропічного клімату, як нинішня Південна Америка, протягом 200 тисяч років. За думкою І.Г.Шовкопляса, це ж і був той РАЙ, що так алегорично описаний у Біблії. В арабських літописах уціліла звістка опису "точного" місця РАЮ на землі - де є ТРИ ВЕЛИКИХ РІКИ, ЩО ВПАДАЮТЬ В ОДНЕ ВЕЛИКЕ МОРЕ. Вчені називають тих три ріки - ДУНАЙ, ДНІСТЕР, ДНІПРО..."
Третій Льодовик займає дві третини території нинішньої України. За висловом автора "ОРІЯНИ" І.Кузича-Березовського, він просувався 150-200 м на рік, тобто намерзав "вічною мерзлотою і кригою": за 50 тисяч років виходить 10 тисяч кілометрів. А 180 тисяч років тому ця вся ЛЬОДОВИКОВА КРИГА у 2-3 км заввишки почала раптом танути, спричиняючи великі затоплення, місцями до 50-100 метрів і глибше. Звичайно, така повінь не могла залишати дольодовикової поверхні землі. Допотопна фауна збереглася тільки на висотах Карпато-Подільського кряжу. Дехто не йме віри чи зовсім заперечує. Проте, за свідченням палеонтологів, географів, ботаніків, геологів, геофізиків, біологів та будь-якого підручника з географії, незатоплені ПОТОПОМ залишалися Подільські Висоти і весь КАРПАТСЬКИЙ КРЯЖ. Звичайно, на цій же території збереглася також і фауна допотопного світу, унікальність якої зберігається донині на верхів'ях подільських Толтрів і КАРПАТСЬКИХ ПОЛОНИН. Дана місцевість виглядала тим островом, якого вже більше 100 літ шукають учені мужі на дні океанів. Бо певна інформація існує про якусь АТЛАНТИДУ, але точних обрисів її не виявлено. І.Кузич-Березовський називає Атлантиду "КРАЄМ "БІЛИХ". У певній мірі він має повну рацію, бо володіє даними про єдину стоянку в Україні людини ШЕЛЛЕНСЬКОЇ ДОБИ" в селі Лука Врублівецька над Дністром, що 20 км від Кам'янця-Подільського. Там у 1946 році археолог П.И.Борисковський виявив 50 камінних виробів і частину скелету людини, що жила біля 300 тисяч років тому. Як показав аналіз кісток, доводять учені, людина належала до білої раси, доволі висока і розвинена у фізичному розумінні. А це означає: одержані дані україно-шелленської людини із ДОПОТОПНОГО ПЕРІОДУ РАЮ, тобто то до навали періоду зледеніння. Це для нас вельми актуальне у дослівному розшифруванні слова АТЛАНТИДА.
Слово АТЛАНТИДА у санскриті складається аж із чотирьох складових частин: агс-lan-titi-dha, що читається АРЦЛЯНТІТ1ДА, означає майже дослівно: "НАДАНЕ МІСЦЕ ТРИВАЛОГО (спокійного) ТЕРПІННЯ БІЛИХ". Або інакше: "НАДАНЕ МІСЦЕ ТРИВАЛОГО ТЕРПІННЯ ТИХ, ЩО ВИПРОМІНЮЮТЬ СВІТЛО, ШАНОВАНИХ, СПІВУЧИХ, ПРИ-ВІТНИХ". Так виходить за синонімічним рядом дієслова "агс, агсаtі - 1. Сяяти, випромінювати; 2. Співати; 3. Оспівувати вихваляти; 4. Поважати, шанувати; 5. Бути привітним, вітати". За тривалий час слово АТЛАНТИДА зазнало помітного спрощення важких звуків, що й призвело його до нинішнього варіянту написання та вимови. Отже, Атлантида для білого народу була страхітливим і тривалим терпінням задля єдиної мети - вижити і пережити найважче. Очевидно, з тих далеких часів уцілили й дійшли до наших днів звороти і назви близьких і дорогих людей прикметником БІЛИЙ,-А,-Е у лемківських діалектах, особливо у піснях. Напр.: обробка гагілки С.Людкевича з; назвою "ЯНЧИКУ-БІЛОДАНЧИКУ". У піснях лемків Пряшівського Закарпаття таких пісень значно більше (Сх. Словаччина), де прикметник БІЛИЙ набирає зовсім Іншого значення, ніж мі звикли його бачити у розумінні системи відтінків білого кольору. Семантика епітету БІЛИЙ СИНУ, БІЛА ДОНЮ БІЛЕ ЧАДЕЧКО, БІЛИЙ ХЛОПЧЕ - має дуже архаїчне значення, чимось подібне до первісного значення слова АТЛАНТИДА. Тут виявляємо не тільки проблиск якогось терпіння, муки, невдачі, нещастя розчарування чи навіть соціального лиха але й глибоке рідне задушевне співчуття надії на доброзичливе і прихильне бажання розділити це лихо рідної дитини чи коханої людини і полегшити її страждання на майбутнє. Або зі щирістю заповідати гарне мужнє майбутнє для рідного немовляти. Наприклад: "Колиш ся мі, колиш, колиско букова,
Колишу я в тобі білого сокола"."
"А як пришов отець, мати, сталася звідати,
Ой, ти сину, білий сину, де тя мав сховати".
"А збирай щя, збирай, БІЛА Марьо, з нами,
Прилож свої злості двома каменями".
"Благослов, мамичко Своє БІЛЕ чадечко".
"А в неділю рано сонечко ісходит,
Уж БІЛА Марічка по хижечці ходит".
"Прийди, прийди, БІЛИЙ Хлопче, штось ти маю дати".
"Шумна, шумна, бо є БІЛА. Гей, бо є дівка справедлива".
"А п'ятий то бил лем чисто терновий.
Під ним лежал єй Янічко БІЛИЙ,
Ей, гоя, Янічко БІЛИЙ".
"Не цілуй ти БІЛА дівко,
Не розжалюй мене,
Моє серце куля пройшла,
Не візьму я тебе".

В усіх наведених прикладах нинішні прикметник БІЛИЙ, БІЛА чи "БІЛЕ ЧАДЕЧКО" не має значення білого кольору, хіба що у вислові "білого сокола" . Але й то сумнівно. В інших прикладах слово БІЛИЙ, як метафора викликає в нас глибоке співчуття, жаль чі навіть острах за долю діючої особи чі героя, що є особою рідною, милою дорогою серцю і душі. Це унікальне явище в нашій мові збереглося тільки в крайніх західних своїх регіонах, тобто лемківських говорах Пряшівського Закарпаття і має своє пояснення тільки завдяки збереженій нашої прамови у нинішньому класичному санскриті. Без санскриту ми опиняємося в неволі лихих маклерів, безпомічні й незахищені, як голий на льоду.
Виходячи з первісного етимологічного тлумачення слова АРЦЛЯНТІТІДА, що означає "НАДАНЕ /Богом?!/ МІСЦЕ ТЕРПІННЯ СВІТЛИХ чи БІЛИХ ЛЮДЕЙ", застосування слова БІЛИЙ мовлян Пряшівського ПРАУКРАЇНСЬКОГО Закарпаття стоїть на грані відкриття епохи. Виходить, що нинішні прикметник БІЛИЙ у лемків продовжує семантичну традицію своїх античних предків.
Лемків колись називали БІЛИМИ ХОРВАТАМИ. Слово ХОРВАТ у сс. складається із двох слів: chur (Коч. С.216) у значенні "ВІДРІЗАЮ, ВІДТИНАЮ, ВІДОКРЕМЛЮЮ". Друге слово: vata, ч.р.(Коч. С.575) означає "ВІТЕР, ПОВІТРЯ, ПРОСТІР". Разом: chur+vata = churvata, ч.р. "ВІДОКРЕМЛЕНІ ПРОСТОРОМ, ВІДРІЗАНІ ВІТРАМИ". А словосполучення "БІЛІ ХОРВАТИ", виходячи із санскриту, повинно би означати: "ТАКІ Ж ВИСТРАЖДАНІ Й РОЗДІЛЕНІ ВІТРАМИ, а радше ГОРАМИ (простором).
Білі хорвати, яких значно пізніше назвали ЛЕМКАМИ (у сс. Lem, Lemiti говорити, повчати, повторювати повчати, поновлювати) майже цілій Західній Європі передали свою матеріяльну і мовну культуру, старанність, розум, працьовитість та винахідливість. Бо ж не тільки західні слов'яни мають лемківські народні костюми, але й Угорщина та Німеччина. Так само, як Румунія та південні слов'яни з Молдовою перейняли майже всю гуцульську матеріяльну та духовну культуру.
Виникає слушне запитання: чи той народ, що започаткував знаряддя праці МІЛЬЙОН РОКІВ ТОМУ, зберігся після ПОТОПУ? Чи можемо нині почуватися в якійсь мірі генетичними продовжувачами цього ДОПОТОПНОГО НАРОДУ? Після невеликих роздумів, аналізу набутого археологічного матеріалу в зіставленні з багатьма чинниками даної місцевості, можна набратися сміливості відповісти ствердно ТАК. І тим найголовнішим чинником, що утримував пра-прадавній народ навколо і в межах Карпато-Подільського кряжу була СІЛЬ у відкритому вигляді й готовому до вжитку стані, як У ЗАКАРПАТТІ, котре не знало ні ПОТОПУ, ні льодовикової криги, так і на Карпатських нинішніх висотах, котрі мають не тільки безмежні родовища солі, але й часто і густо народ має криниці, насичені розчином чистої кухонної солі.
У санскриті (надалі буде скорочено: у сс.) "Cila ж.р. (.Камінь; 2. Скала; о. їстивний камінь; cila-caya (ч.р.) брила каменю ОБОЖНЮВАЛЬНОГО (Обожнювальний камінь). На теренах України з давніх давен мали готовий матеріал до слова-назви СІЛЬ. Перехід пом'якшеної фонеми [С] у [Ш] навіть нині замічаємо у західних говорах, зокрема у лемківських на теренах Пряшівського Закарпаття, що й видно із прикладів наведених пісень. У словнику санскриту це явище зафіксоване на багато тисячоліть раніше і то переважно у словах західних говірок української мови.
Сіль для первісної людини була величезною цінністю, тому вона трималася тих джерел у найхолоднішу чи найжорстокішу пору свого існування. Видно, добре поводилося цьому народові, коли вже 150 тисяч років тому зумів користуватися сопілкою із трубчастої кістки оленя, котру в 1959 році внявиву скаменілому вигляді знаменитий український археолог О.П.ЧЕРНИШ у с.Молодове на БУКОВИНІ на глибині 16м. Ту брилу скам'янілого грунту з сопілкою після наукового визначення віку 150 тисяч років радянські узурпатори не дозволили навіть помістити в Чернівецький історичний музей. До нинішнього дня найдавніша ГУЦУЛЬСЬКА СОПІЛКА зберігається в Чернівцях у приватній квартирі.
Крім того, О.П.Черниш виявив найдавніші сопілки віком під 40-30 тисячоліть, вирізьблену на мамонтовій кістці горду постать людини із первісним ТРИЗУБОМ у короні з потиличного боку, про що йтиме розмова в другій частині нашого викладу теми. Знайдено чимало знарядь праці та обробітку землі, а також виявлений залишок колишнього овально-круглого будинку на глибині 11 м., що зберіг свою чітку овальну форму впродовж 45 тисячоліть. Вивченням тих рештків зайнявся цілий світ, зокрема професор астрофізики з Нью-Йоркського університету в Буффало д-р Лайл БОРСТ. Він прославив Україну на весь світ, визначивши, що в забудові будинку мешканці с.Молодове 44600 років до н.е. вже користувалися законами ГЕОМЕТРІЇ (Теорема Піфагора -нині називаємо), через те будинок, провалившись, зберіг овальну форму. Такі будинки були міцні й витримували навантаження тривалий час.
Особливо північно-східна частина Карпато-Подільського кряжу, що не була затоплена водами всесвітнього потопу через кілька десятків тисячоліть, дала нечуваний розвиток народу та його культури. Даремно наші опоненти стараються перенести початок слов'янства із прибалтійських лісів, а зародження РУСІ на рівні Середнього Подніпров'я. В процесі розвитку та поширення народу з Карпатських висот бачимо, що основний життєвий клекіт відбувався в ділянці Верхнього Подністров'я, звідки виникають різні культури й поширюються на схід і захід, південь і північ.
При вивченні праісторії української символіки та інших астральних знаків нашої пракультури ми побачимо й переконаємось, що Тризуб, Трипільська Культура, Черняхівська Культура так само, як і культура кімерійців, сарматів, савроматів, скіфів, агафірсів, кушанів, гунів, антів, полян, таврів, сіверян, деревлян, дулібів, волинян. бойків, лемків та гуцулів є гілками
єдиного найбільшого і найдавнішого на світі дерева могутньої та величавої ПРАУКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ та її ПРАІСТОРІЇ. Кожна держава на світі починає свою історію від першої звістки про неї чи першого культурного сліду на її землі. Після археологічних розкопів у с.Королевому на Закарпатті маємо право розпочинати історію нашого краю від мільйона років тому.
Після вивчення всіх таблиць у даному розділі кидається в вічі велика і вражаюча густота чи навіть скупчення пам'яток тої чи тої праукраїнської культури в межах північної половини Карпатського ОСТРОВА понад річкою ПРУТ і всього басейну Середнього Подністров'я. Недаремно назва села УТОРОПИ, що розташоване в тій частині Карпат у сс. шифрується "інша, ПІВНІЧНА ДОРОГА". А це наводить нас на думку, що після ПОТОПУ, коли вже постікали води, народ із Карпатського Острова (Атлантиди?) почав розселятися власне тією дорогою УТОРОПІВ, що вела до берегів Прута і Дністра. Тут оселявся народ із найдавнішим багатством знань і досвіду, вміння і наполегливості. Через те й виявляють наші археологи конкретні і найдавніші наукові цінні докази бурхливого і повноцінного життя талановитого народу. Адже перед ПОТОПОМ було 50 тисяч років майже полярного холоду після субтропічного клімату (РАЮ). Але Льодовикова крига доходила на нинішній Львівщині тільки до м.Самбора, південніше від нього Карпатські висоти вже дихали підземним теплом, зогріваючи життєздатність своєї поверхні, годували народ звіриною, дарами лісів, джерельною водою, річковою рибою і найголовніше - СОЛЕЮ. Власне СІЛЬ своїми відкритими копалинами й теплими підземними солоними водами материнською рукою утримувала цей народ на батьківській землі і в час найбільшої негоди.
Після тривалого відродження нормального життя люди, переселяючись, брали із собою грудочку священної карпатської землі, свої знаряддя праці та музики, а також усі свої мистецькі вироби з астральними знаками, що мали свій код не тільки релігії, але й охорони обрядової культури звичаїв та повір'я, оберегу і поволі заселяли пустинні землі. Таким "філіалом" стародавніх цінностей із Карпатського Острова є археологічні знахідки в селі Мізин на Чернігівщині, що зберігають культуру нашого народу давністю 20 тисяч років. Там уже нараховуємо до 20 типів ТРИЗУБІВ. Астральні знаки Мізинської стоянки до нинішнього дня побутують у народному мистецтві КАРПАТЯН. Далі, на Східній Україні, археологічні знахідки сягають до 15-10 і 8 тисяч років своєї давності, бо значно довше там на рівнинних місцях утримувалися води після потопу, що й заважало освоєнню цих теренів.
Те самісіньке з мовою. Переселенці з Карпатського Острова на Східній Україні мали прекрасні умови для проживання і діяльності! в єдиномовному оточенні протягом багатьох тисячоліть, завдяки чому це значно допомогло праукраїнцям розвинути до нечуваної краси милозвучність і багатство своєї первісної мови, яку нині так виразно і майже прозоро впізнаємо у санскриті. Це в певній мірі стосується знову ж таки більше крайніх західних говорів України, зокрема гуцульських, бойківських та лемківських. У лемків Пряшівського Закарпаття найбільше архаїчна лексика.
Гуцульські говори в усій своїй архаїчності мають найбагатшу лексику з оригінальною жвавою артикуляцією звуків та з найрізноманітнішою і несподіваною системою спрощень одним з найдавніших засобів полегшення і вдосконалення процесу мовлення. Все це ознака великої давнини нашої мови. Жаль, що досі цього ніхто не замітив.
Донині карпатяни ще належно не вивчені, не оцінені, занедбані. Хоч дали Україні найбільше мистецької краси, донесли світові зразок еволюційного розвитку найдавнішої мови праукраїнської, що збереглася у санскриті - давня українська мова - сучасна українська мова. А для виховання численних поколінь карпатяни дали яскравий зразок палкого українського патріотизму і глибоко-відданої національної свідомості. За те їм доземний уклін від усіх праведних українців. А дана стаття для карпатян - як символ чергового внеску з неоплатного боргу перед ними.
Нехай же дзвінко лунає СЛАВЕНЬ для них із Говерли на всю нашу Україну.
КАРПАТО-ПОДІЛЬСЬКИЙ КРЯЖ ПОСЛУЖИВ УТВОРЕННЮ "РУСЬКОГО ОСТРОВА" під час ПОТОПУ. Він же згодом став провідним і благословенним творцем праукраінської культури, а відтак був основою і європейської культури. Про те переконують нас ця таблиця та археологічні найбагатші знахідки.
Пам'ятки ранньопалеолітичної доби.
Пам'ятки середнього палеоліту (мустьєрська культура).
Пам'ятки пізнього палеоліту.

Кухарчук Ю. Знахідкам - мільйон років // Наука і суспільство. 1991. №11.
Кузич-Березовськйй І. ОРІЯНА, - Мішиган 1983.
Там само. - С.28. "Шеленська доба від кількох мільонів літ до 300 тисяч літ до
Христа".
Кочергипа В.А. Санскритско-русский словарь. - М.1987. (надалі буде скорочено: Коч.-С....)
Костюк Ю. (упорядкував). Українські народні пісні Пряшівського краю. - Т.1,
Словацьке вид-во худ.літ-ри, 1958.
ДулебаА. (упорядник). Українські народні пісні Східної Словаччини , - Т.З. Словацьке
педагогічне вид-во, відділ української літ-ри. 1977.-С.43.

Сайт управляется системой uCoz